УСПІШНІ ІСТОРІЇ

як жінка-трансгендер Зоя шукала відповіді на питання про себе саму і що знайшла

Завдяки батькам-лікарям Зоя і сама стала медиком, оскільки не уявляла собі іншої долі. Вони ж навчили її дбати про здоров’я. Але в певний момент ані батько, ані мати не змогли зрозуміти власну дитину, навіть попри свою освіту. «Поки що, — каже Зоя. — Бо ще є час, аби це змінилося». Сама Зоя змінилася, і для неї зрештою все опинилося на своїх місцях: віднайшлися слова для себе, професійне та особисте життя і мрії. А прагматичний підхід до здоров’я залишився.


Зоя народжена хлопчиком. Але ще у 6-7 років почала зауважувати за собою незрозумілі відчуття. Це тепер вона, згадуючи себе малою, може втілити ці відчуття у слова, що звучатимуть так: не на своєму місці, не в своєму тілі, не в своєму одязі. Але тоді пояснити бодай щось не вміла. Можна було сподіватися, що з роками воно зникне саме собою. Але ні, навпаки.


— Підлітком я так само не могла дібрати слів до того, що зі мною відбувалося. Комп’ютера вдома не було, і не було доступу до інтернету. У нас маленьке містечко, і я не знала, куди подітися з питаннями. Чому такі дивні закоханості? Чому, коли дивишся на своє тіло з чоловічими ознаками, волосся, плечі, що розширюються, то не радієш? Навпаки, розумієш, що воно з дорослішанням змінюється і стає зовсім не твоїм. Є дуже просте й банальне порівняння: як у кіно про зміну тіл. У дзеркалі бачиш нібито своє відображення, але це все не те, — розповідає Зоя.

Уголос своїх питань вона не озвучувала. Вдома не наважувалася, бо в родині не прийнято було обговорювати почуття. Її сім’я з невеликого містечка на заході України, батьки — лікарі. Досить суворе виховання, недільна школа, нерозуміння з боку мами й тата. Її шкільними симпатіями вони тим паче не цікавилися.

У школі вона теж не ділилася своїми думками. Боялася: раптом хтось щось помітить. Якщо перевдягалася в жіноче, то задля участі в конкурсах, КВК, тож однокласники сприймали це нормально. Ніхто не дивувався, і їй це дозволяло хоч іноді побути у своїй тарілці.

Зоя жила ніби у двох паралельних реальностях: в одній для всіх вона була хлопцем, а в другій — кимось іншим, але про це ніхто не знав. Усе розклалося по поличках, коли поїхала до Львова на навчання в медичному університеті.

Зоя — фармацевт. З огляду на сімейний досвід, вибір медицини був нібито очевидним, хоч вона поглядала ще й у бік дизайну. Та врешті-решт пішла батьківськими слідами. Проте й далі малює, тепер це її хобі.

— Спочатку фармація здавалася не найкращим вибором. Бо могла уявити себе тільки в аптеці за прилавком. Але під час навчання зрозуміла, що це дуже широка галузь. Тому ні про що не шкодую, — каже Зоя.

На першому курсі в неї з’явився перший ноутбук, а з ним те, чого так бракувало у школі, — доступ до інформації й можливості шукати відповіді. До цього варто додати вивчення анатомії та біології, які так само мали значення на шляху до розуміння та прийняття себе.


— До закінчення навчання я була вже цілком свідома щодо себе: я — трансгендерна жінка, — каже Зоя.


Вона розуміла, що навряд чи посеред навчання її одногрупники сприймуть і звикнуть до того, що вона їхня одногрупниця. Але поставила собі за мету, що після закінчення університету буде іншою. Точніше, стане собою.

— Не хочу говорити про гормональну терапію, лікарів, про всі медичні та юридичні моменти. Але відтоді як закінчила університет, почалася моя зовнішня зміна. Наразі я в процесі ще й зміни документів. Прагну цього, бо хочу остаточно закрити старе життя, — пояснює вона.

Зої наразі 28 років, і фактично її нове життя вже почалося. Вона перебралася до Києва, працює за фахом у фармацевтичному бізнесі в європейській компанії.

— Нарешті дочекалася часу, коли можу носити плаття та спідниці і мати багацько косметики, — всміхається вона. — Для мене це маленька винагорода.

А незрозумілі юнацькі закоханості давно вже цілком зрозумілі. Зараз у Зої перші тривалі стосунки.

— Пів року в мене є стабільний партнер, хоча у нас відкриті стосунки, — каже дівчина. Вдвох вони приймають доконтактну профілактику.

Про існування PrEP як способу запобігти інфікуванню ВІЛ Зоя дізналася за кордоном від друзів, у яких гостювала кілька років тому. Ця інформація привернула її увагу.

— Дуже підтримую безпечний секс без ризику інфікування. Розумію, що презервативи не дають 100 % гарантії захисту від ВІЛ. А це додатковий захист, — пояснює вона.

Шанс дізнатися, чи доступна в Україні подібна профілактика, випав, коли в її друга виявили ВІЛ. Тоді Зоя вирішила пройти тестування й сама запитала про PrEP у соціального працівника однієї з громадських організацій, який консультував щодо проходження тесту. Дивно було чути те, що в Україні програма доконтактної профілактики діє, і ще більше те, що вона безкоштовна.

— Зазвичай навіть у страховій медицині страхові компанії оплачують лише лікування, а профілактичні заходи — за рахунок пацієнта. Але мені дуже приємно, що в Україні про це дбають, — каже Зоя. — В анкеті, яку заповнювала, було питання про кількість статевих партнерів. Я розуміла, що в мене їх більше, ніж у типової жінки, і вживати PrEP у моїй ситуації було б розумно і прагматично.

Соціальному працівникові свою мотивацію вона пояснила бажанням мати додатковий захист від ВІЛ. Тож уже понад рік дівчина вживає антиретровірусні препарати доконтактної профілактики – одну таблетку щоранку. А для моніторингу роботи нирок регулярно здає аналіз крові на креатинін.

— Це мудро, бо, до того ж, змушує ще прискіпливіше стежити за здоров’ям, додатково тестуватися та проходити обстеження, — пояснює вона.

Сумнівів щодо правильності рішення не виникало. Можливо, тому що Зоя – медик, та ще й з родини лікарів.

— У мене, приміром, питання, ходити на медогляд раз на рік чи ні, не виникає. Звісно, ходити. Було б добре, якби в нашому суспільстві загалом до профілактики не ставилися так байдуже. Якби я знала якесь чарівне слово, яке би привернуло увагу до цього. Але не знаю. Можливо, людям варто подумати про гроші, якщо не зважають на свій стан здоров’я. Коли хворіють близькі, друзі, знайомі, то можна порахувати, скільки їм це коштує. Щодо профілактики ВІЛ, то з цим також усе зрозуміло. Є можливість себе вберегти, є можливість себе захистити. Не розумію, чому вагатися, якщо усвідомлюєш свої ризики, маєш незахищені статеві контакти, багато партнерів, — каже Зоя. Своєму партнерові дівчина навела ті самі аргументи щодо PrEP, і він із ними погодився.
Народжуватися наново може бути боляче. У випадку Зої це означало неприйняття, починаючи від найближчого кола — мами, тата, братів, сестер, бабусь. Батькам вона наважилася розповісти про себе в 20 років. Але у відповідь отримала повне нерозуміння, наче вона невдало пожартувала. Потім були крики, скандали та зрештою бажання відмовитися від будь-яких контактів з донькою. З батьком так і трапилося. З мамою Зоя спілкується більше телефоном. Раніше їй було складно з цим змиритися, але тепер розуміє, що кожен має право сприймати або ні будь-яку інформацію та ситуацію. Обірвати довелося багато зв’язків, зокрема й із давніми знайомими, однокласниками.

Їй довелося зіткнутися з багатьма кривими поглядами та болючими стереотипами: «в тебе порушення психіки», «хвора голова», «просто припини про це думати», «одружися, заведи дитину — і все вилікується».

— Додайте до цього нерозуміння лікарів. Я вже мовчу про вибір одягу в магазині. Дякую за інтернет, — каже вона. — Звісно, не всі такі. У мене є найкраща подруга, яка знає мене з дитинства, яка бачила весь мій шлях самоусвідомлення і розуміла, що зі мною відбувається. Також мої друзі з університету, з ким ми близько спілкувалися.

Саме підтримка друзів та відвідування психотерапевта допомогли йти цим шляхом і не втратити розум. А коли оселилася в Києві, її коло спілкування змінилося майже повністю. До міста дівчина звикала довго. Після Львова Київ видавався сірим і холодним, але це був новий крок і нові можливості реалізувати себе.

Спочатку Зоя знаходила дистанційний підробіток, писала тексти, займалася перекладом на англійську мову. На пошуки стабільної роботи за фахом наважувалася довго й важко через відмінності в тому, що записано в її документах та власне зовнішнім виглядом. Домовлялась із собою, морально готувалася до офіційної роботи понад рік. Їй було лячно від розуміння того, що відділ кадрів матиме запитання, колеги дивитимуться зизом. І перші співбесіди пройшли невдало, але, можливо, через брак професійного досвіду. Зрештою знайшла роботу у фармацевтичній сфері. Клієнти, з якими вона спілкується, знають її як Зою. Відділ кадрів має її документи, і жодного негативу від них дівчина не отримувала. З колегами перетинається мало, бо зрідка буває в офісі.

Відповіді на питання, які мучили її в дитинстві, вона вже знайшла, проте з’явилися нові, можливо, складніші. Приміром, вона ще не знає, що відповісти самій собі про те, чому одна людина може усвідомити, що кожен має право бути у власному тілі, а інша — ні.

— Напевно, кожен має свій набір і потенціал можливостей для сприйняття, — каже Зоя.

Наразі це і її філософія, яка допомагає впоратися зі складними моментами, і профілактика, яка дозволяє зберегти здоровий глузд. Бо знає, що про здоров’я — і фізичне, і психічне — треба дбати. Адже вона — медик. 

Cookie-файли
Налаштування Сookie-файлів
Детальна інформація про цілі обробки даних і постачальників, які ми використовуємо на наших сайтах
Аналітичні Cookie-файли Відключити все
Технічні Cookie-файли
Інші Cookie-файли
Ми використовуємо файли Cookie для поліпшення роботи, персоналізації та підвищення зручності користування нашим сайтом. Продовжуючи відвідувати сайт, ви погоджуєтеся на використання нами файлів Cookie. Детальніше про нашу політику щодо Cookie.
Налаштувати Прийняти все
Cookies